Віктор Корж: «Світ ловив мене і піймав на слові. Це слово – Поезія»
Віктор Корж: «Світ ловив мене і піймав на слові. Це слово – Поезія»
Пам’яті земляка. До 85-ої річниці від
Дня народження Коржа Віктора Федоровича
15 квітня 2023 року виповнюється 85 років від Дня народження уродженця Бобринця, відомого поета, літературознавця, члена Спілки письменників України (з 1966 р.) – Віктора Федоровича КОРЖА.
Народився Віктор Корж, 15 квітня 1938 року в місті Бобринець Кіровоградської області у родині вчителя. Батько Віктора загинув на полях Другої світової війни. З мамою, в дитинстві, Віктор Корж переїздить в місто Дніпро. Після закінчення Саксаганської середньої школи на Дніпропетровщині працював токарем на заводі, а згодом – літпрацівником районної газети, в якій і друкував свої перші вірші.
У 1962 році Віктор Федорович Корж закінчив філологічний факультет Дніпропетровського державного університету. Деякий час працював учителем на Сумщині, викладачем у Дніпропетровському механічному технікумі (нині ДКРКМ ДНУ імені О. Гончара), пізніше – редактором, завідуючим редакцією художньої літератури у видавництві «Промінь», де за 25 років роботи відредагував понад 200 книг. Тривалий час Віктор Корж був завідуючим кафедри української літератури Дніпропетровського національного університету.
Багатолітній керівник молодіжної літературної студії «Плавка» та університетської літературної студії «Поетична школа Віктора Коржа». Був членом редакційної ради літературно-мистецького часопису «Січеслав». Лауреат всеукраїнської літературної премії імені А. Малишка (1983), літературної премії «Благовіст» (2008), Дніпропетровської обласної премії ім. Григорія Петровського, Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Г. Сковороди (2010).
Протягом багатьох років, Віктор Федорович Корж плідно працював у сфері української поезії. Він зробив величезний вклад у розвиток літератури. Тема рідної мови глибоко хвилювала серце поета. Не раз він ставав на її захист, щиро боронив рідне материнське слово. У Віктора Коржа був рік свого бунту, – 1966-й, коли він так знаменито й для себе «необачно» виступив на V-му з’їзді письменників України на захист української мови в Україні. Про це згадував у своїх щоденниках О. Гончар, це зафіксовано у спогадах сучасників, зокрема, у книзі В. Я. П’янова «Визначні, відомі й “та інші…”».
Улюбленими жанрами Віктора Федоровича були балада, притча, діалог, етюд. Критики відзначали філософічність та публіцистичність його лірики. Його твори перекладалися польською, словацькою, англійською, німецькою, португальською та іншими мовами. Його філософські, сповідальні та зворушливі вірші друкувалися в журналах «Дніпро», «Україна» та ін., у колективних збірках, республіканських та обласних газетах.
Віктор Корж є автором 13 поетичних книг: «Борвій» (1966), «Закон пензля» (1967), «Зелені камертони» (1969), «Повернення в майбутнє» (1971), «Аметист» (1972), «Монолог з вічності» (1972), «Літочислення» (1976), «Очі доброї долі» (1978), «Корінь добра» (1981), «Твердиня» (1982), «Світ звичайних фантазій» (1984), «Осіннє чекання весни» (1987), «Чиста сила» (2010).
Поезія завжди була для Віктора Коржа чистою силою, надійним оберегом від усілякого зла. Його поетичний світ – багатий і тривожний. Кожна збірка поета має неповторне звучання і є свідченням майстерного володіння словом. Про що б не писав Віктор Федорович, він завжди піднімався до широкого художнього узагальнення, умів надати масштабності своїм творам.
Віктор Корж – непересічна особистість в українській літературі. Література, як вважав Віктор Федорович, ніколи не повинна відступати від головної мети – звеличувати ідеали добра, світла та істини, формувати літературний смак письменницької молоді. Творчість Коржа засвідчила його велику відповідальність, відповідальність перед часом і своїм народом, перед сьогоднішнім і майбутнім, а ще відповідальність перед словом. Серцем мовлене поетичне слово «здатне творити дива з людською душею. Відроджувати мертву навіть, болотяну вже субстанцію душі».
31 жовтня 2014 року Віктор Федорович Корж пішов у вічність. Але світло його душі та поезії сяятиме вічно у душах нащадків та поціновувачів його таланту, адже поети не вмирають, а лише відходять у засвіти. Слово їхнє життєдайним зерном лягає на грунт нації і рано чи пізно проростає відлунням любові, краси, надії і пам’яті в серцях вдячних нащадків.
