З вдячністю ветеранам
З вдячністю ветеранамУ переддень святкування Великої перемоги бажаємо вам, шановні ветерани, довгих років життя і міцного здоров’я!
Коваль Віра Яківна
Серед імен і біографічних даних, відзначених у «Книзі пам’яті» — «Зірці пам’яті», є опис життєвого шляху довгожителя Бобринеччини Віри Яківни Коваль.
Віра Яківна – дитина війни, учасник бойових дій, ветеран праці. Її життєвий шлях – це терниста дорога, де були і випробування, і досягнення трудових буднів.
Дитячі роки пройшли в партизанських лісах, носила бійцям одяг та їжу, розповідала новини. Разом з іншими молодими людьми була примусово відправлена до Німеччини, де тяжко працювала на авіаційному заводі.
Попри всі випробування, жінка пережила страхіття війни, брала участь у відбудові народного господарства у повоєнні роки.
Віра Яківна нагороджена орденом «За мужність ІІІ ступеня», медаллю «Захисник Вітчизни», ювілейними медалями.
Войнаровська Любов Григорівна
Народилася 15 травня 1925 року в Миколо-Бабанці. Під час німецької окупації у 17 років потрапила на тяжкі роботи в шахти Донбасу. Там дізналася, що їх готують до відправки в Німеччину, як дешеву робочу силу. Ризикуючи, стрибнула з потягу й повернулася додому. У 1944 році пройшла курси медиків: перев’язувала бійців, займалася знешкодженням мін і снарядів. Ризикувала життям, звільняючи землю від смертоносних боєприпасів, рятувала бійців від голодної смерті, виводила із оточення. Перемогу зустріла в обласній лікарні після поранення.
Після війни закінчила Харківський технічно-фінансовий технікум, здобула середню спеціальну освіту.
Нагороджена орденом «Захисник Вітчизни», «За мужність», п’ятьма ювілейними медалями.
Хмарін Іван Васильович
Народився 6 лютого 1925 року в Волгоградській області, ріс у багатодітній роботящій сім’ї. До війни закінчив 7 класів, професійно-технічне училище, працював на заводі.
Батько з перших днів пішов добровольцем на фронт і загинув, Іванові було 17 років, коли також добровольцем пішов на фронт. Навчався в Чкалівському танковому училищі, а потім у Свердловському.
У 1943 році був призначений командиром танку. Воював на 2-му Білоруському фронті, дійшов до Берліна, залишив свій підпис на стінах Рейхстагу. Горів у танку, але кульових поранень не зазнав.
Після війни сім’я переїхала в Україну, в Бобринець. Працював у колгоспі «Комінтерн» механізатором.
Нагороджений орденом «Червоної Зірки», «Вітчизняної Війни ІІ ступеня», медаллю «За відвагу», «Захисник Вітчизни», «За взяття Берліна», «За визволення Варшави», має 25 ювілейних медалей.
Неклеса Дем’ян Дем’янович
Народився 16 липня 1925 року у селі Пустопілля. Нелегке життя випало на долю Дем’яна Дем’яновича: батько пішов на фронт, як тільки-но розпочалася війна, дома залишилося п’ятеро дітей. В окупації молодому хлопцеві довелося попрацювати на примусових роботах, з яких тікав і переховувався. Через те, що не хотів працювати на окупантів, був під загрозою розстрілу.
На фронт потрапив у 1944 році. Бойове хрещення отримав під Одесою, потім поранення, шпиталь. Після виписки служив у розвідгрупі, форсував Дністер. Був знову поранений, війну закінчив у Румунії, додому повернувся 4 листопада 1945 року.
